Андрій Любка: «Українці модерніші за свою державу» [by Ася Дан]

Новий роман сучасного українського письменника Андрія Любки «Карбід» – це, як визначає сам автор, стилізована під 18 століття спроба перемогти Вольтерівського Кандіда. Саме із цією книгою він вирушає у Всеукраїнський тур, що розпочався 3 листопада з презентації в Київському Домі Освіти та Культури.

Модерував захід Любко Дереш, якому й належала пріоритетна роль у спрямуванні розвитку презентації та першість у пропонуванні тем для розмови. Із чого ми дізналися не лише про те, у чому Андрій Любка вбачає різницю між поезією й прозою, а саме у кількості Enter-ів, а й більш конкретні відомості про «Карбід». «Спочатку роман починався із того, що в одній із українських родин задзвонив будильник… Прокинувшись героїня вирішує свої ранкові справи, а читачам відразу стає зрозумілим, що чоловік, який знаходиться поряд із нею – особа неприємна (навіть мені, як автору), – зауважує Андрій. – У романі ти жахаєшся від темряви і світла, що постають перед тобою. І я не знав, чим це закінчиться. Тому відчув полегшення, коли закінчив твір, хоча жив ним цілих два роки.»

«Карбід» насичений реальними подіями, фактами – життям. Навіть найбільш табуйовані суспільством теми оживають в ньому та мають реалістичне підґрунтя. Наприклад, вищезгаданий тунель і справді існував у прикордонному (правильніше було б «накордонному») містечку Ужгороді. Як розповів нам автор із власних досліджень: «Це майже метро протяжністю в 700 метрів, що починалося із підвалу одного з будинків, у якому була налагоджена механізована система контрабанди.» Щодо рокової жінки-паталогоанатома, яка займаючись продажем людських органів, так вчасно з’являється в романі, розвиваючи його дію… Цю тему Андрій Любка теж ретельно вивчав, перед тим, як «запропонувати» читачам. «Тепер я знаю, скільки часу може протриматись людське серце до моменту пересадки,»– з усмішкою розповідає він. Не дивлячись на те, що прискіпливий читач все ж зможе відчути ті моменти тексту, де автор немов би цитує медичний довідник (наприклад, спосіб порятунку героїні-студентки від епілептичного нападу), нова книга написана цікаво і далеко не поверхнево. До речі, як ви здогадалися, попри іншу тематику, наскрізним лейтмотивом роману залишається любов…

Щодо аналогії з «Кандідом» Вольтера, письменник відразу пояснив, запобігши зайвим інтерпретаціям ідеї: «Вольтер був передусім філософом, якого засмучував той факт, що найбільшу популярність отримала аж ніяк не програмна його праця. Я би не відмовився від авторства свого роману. Мій «Карбід» мав бути діалогом, і мені захотілося написати статтю-післямову, але я вирішив не нав’язувати своє авторське сприйняття. Керуючись завданням отримати новий досвід і здивувати читача, я в гумористичний спосіб хотів «перемогти» Кандіда. І створив образ нового героя, який викликає симпатію своїм ідеалізмом, водночас залишаючись маргіналом. Його ідея збудувати тунель – ворота в Європу – варта уваги, бо українці це заслужили.» Попри все, Андрій має своєрідне бачення проблеми «Україна-Євросоюз», тому що, на його думку, справжнім центром і серцем ідеальної демократичної Європи (якою вона не є) був саме Київ, і не увесь, а Майдан під час Революції Гідності. І додає: «Українці модерніші за свою державу з її пострадянськими принципами!»

Мабуть, ці ж думки й понесе Андрій Любка в інші українські міста, включаючи п’ять прифронтових: «Тур – це уособлення однієї з моїх характерних рис, що мені, до речі, не подобається. Хаотичність, маятник… Це часто не дозволяє довести почату справу до кінця. Саме тому взимку після туру я планую перепочити й обмежитися спілкуванням через Інтернет. Адже я із 15 липня не ховав валіз через постійні заходи, – ділиться емоціями письменник, – хоча знаю, що після спокою мені знову захочеться нових екстрем.»

Що ж, побажаємо Андрієві вдалої, сповненої нових вражень та цікавих знайомств подорожі, цілющого й такого очікуваного усамітнення опісля… А самі сідаємо за прочитання «Карбіда», надто вже цікаво, куди заведе доля (чи-то автор) історика, щирого патріота й алкоголіка Тиса із Ведмедева.

Автор: Ася Дан
Фото: Юлія Макарчук

 .